Вітаю.

Світ музики наповнений конкуренцією, музиканти не соромляться називати один одного як завгодно, що непристойніше, тим краще для зовнішнього сприйняття. Крім рок-музикантів та реперів, цим страждають усі зірки, зовнішня агресія не залежить від жанру виконавця. Тим цікавіше шанувальникам творчості, які можуть не лише слухати улюблені композиції, а й зчитувати емоції навколо подій. У світі технологій скандали часті, але вони не привертають такої уваги, як у музичній індустрії. Тим ціннішими є рідкісні випадки, коли на суд публіки виносять щось, що за інших обставин сміливо можна було б назвати шахрайством.

Ця історія бере початок у стрімінговому сервісі Tidal, який з’явився на хвилі популярності цього підходу до музики та відрізнявся від інших тим, що його співвласниками стали музиканти. У жовтні 2014 року сервіс запустили у кількох країнах, найбільша частка в ньому була у Jay-Z, він залучив десятки відомих виконавців, які своїми іменами забезпечували просування Tidal. Спочатку шведський сервіс втратив своє коріння, переїхав до США, а в 2017 році став співпрацювати з британською лабораторією MQA (Master Quality Authenticated), де створили кодек MQA. Відчуття, що для Tidal важливо було бути дорослими, показати, що це не просто стрімінговий сервіс, а вони мають диференціатор у вигляді власного унікального кодека, який робить музику гранично автентичною, такою, як її задумали виконавці. У Tidal спільно з MQA заявили, що розроблений ними формат краще, ніж FLAC, при цьому він забезпечував за заявами кодування 96 кГц/24 біт. Апаратну підтримку формату додали різні компанії, наприклад Sonos.

Проблемою стало те, що маркетингові заяви не витримували перевірки реальністю музика звучала зовсім не так, як передбачалося. Наприклад, Ніл Янг вимагає видалити свої композиції і заявив: “Master TIDAL – це деградація оригіналу, щоб помістити його в коробку, в якій збираються гонорари. Ці гроші зрештою платять слухачі, я за цим не стою. Я пішов звідти”.

Пізніше Ніл Янг повернувся на платформу, але первісна відреагувала на те, що оцифровані кодеком MQA композиції сильно спотворювали звучання, а приставка Master, яка забезпечувала максимальну якість програвання (фактично обіцянка того, що це lossless-кодек), не відповідала дійсності.

У 2021 році видання GoldenSound вирішило перевірити твердження про те, що кодек MQA не втрачає якість записів, і тут з’ясувалося неприємне – кодек перетискає музику, і дуже сильно. Спроба перевірити сервіс у лоб, завантажити тестові файли провалилася — сервіс з незрозумілих причин не зміг декодувати їх. У GoldenSound надійшли хитріші – заховали тестові файли в музичних композиціях, так модерація пропустила їх, і стало можливо досліджувати особливості MQA-кодеку. З’ясувалися неприємні деталі формат сильно перетискає музику, спотворює її, додає шуми. Одним словом, ніякої магії не відбулося, формат кодеку MQA виявився далеким не те щоб від ідеалу, а від ряду кодеків, що існують на ринку. Після того, як GoldenSound опублікували свої результати дослідження, Tidal видалили всі композиції, пов’язані з тестуванням, і заявили, що воно неправильне, нібито не можна оцінити якість звуку в кодеці MQA з таким підходом. Запахло смаженим, але скандал зам’яли.

Основним пристроєм для прослуховування музики сьогодні стають смартфони, їхня проблема в тому, що вони втратили роз’єм 3.5 мм, як наслідок, ми отримуємо тільки бездротові навушники, де стикаємося з обмеженням смуги пропускання. Кодеки високої роздільної здатності для TWS-навушників завжди обмежені в потоці, так, LDAC від Sony видає в кращому разі 990 Кбіт/с, хоча в реальних умовах часто знижує потік до 660 або навіть 330 Кбіт/c.

На базі MQA був створений кодек для мобільних пристроїв – MQAir, причому він відразу отримав сертифікат Hi-Res Audio від японського аудіоспільства (Japan Audio Society). Технічна назва кодека – SCL6.

У прес-релізі MQA вказується, що масштабований кодек, підлаштовується під смугу пропускання пристрою і може працювати як з Bluetooth, UWB, так і з Wi Fi. Кодек працює у діапазоні від 200 Кбіт/с до 20 Мбіт/с. У мобільних пристроях досягти смуги більше 1 Мбіт/с в даний час неможливо, так що чекати на дива тут не доводиться. Але маркетингові заяви дуже яскраві – якість, що можна порівняти з PCM, відсутність спотворень звуку і далі за списком. Сприймати все це можна і потрібно лише в одному ключі – це реклама власного дітища, яка не пройшла жодної сторонньої перевірки. Понад те, початковий кодек MQA втрачає дані музики, що підтверджено незалежними тестами, звідки може взяти “незрівнянну якість” у його похідному, неясно.

Для Tidal дуже важливо підтримувати ілюзію найкращої якості звуку, того, що музиканти вибирають сервіс через звучання. А також розширювати сферу застосування кодеків на мобільні пристрої. Зазвичай, у таких анонсах ми чуємо про компанії, які адаптували новий кодек, — тут же повна тиша. Масштабовані кодеки – річ на ринку відома, та ж Samsung у новому поколінні замінила Scalable Codec на Seamless Codec HiFi (24 біт). Але в ньому рівно такі ж обмеження – смуга пропускання Bluetooth надто невелика.

Мене вражають люди, які використовують TWS-навушники або будь-які інші бездротові та при цьому слухають музику в lossless-форматах заради її якості. Так не буває, музика сильно перетискається під час відправлення на бездротові навушники, вона не може звучати автентично. Тут питання тільки в тому, який кодек і як сильно перетисне музику, як змінить її.

Колись демонстрували цю особливість, даючи послухати навушники Sony повітрям, а потім підключаючи провід до програвача. Люди оцінювали звучання як на порядок, краще звучав провід. Одні й самі навушники грали настільки по-різному, що визнати у яких одну модель не можна.

У нашому світі переміг комфорт бездротових затичок, вони навіть непогано грають (ті ж Buds2 Pro від Samsung дуже гарні). Але дротяні навушники тієї ж ціни з точки зору якості звучання порвуть бездротові на шматки. Втім, вам вони, найімовірніше, будуть незручні, люди обирають комфорт.

У майбутньому ми створимо технології, які дозволять пропускати більший потік на ті ж бездротові навушники. Розвивається як радіо, а й кодування сигналу, перешкодостійкість, DSP, вбудовані в навушники. Будь-яке навіть незначне покращення сприймається як крок вперед для таких навушників, і ми бачимо покращення якості звучання. Але зараз немає жодного диво-кодека, що зробить бездротові навушники більш-менш порівнянними із провідними. Це утопія.

Тому, коли я читаю про чудо-кодек MQAir, я сприймаю це як рекламу і нічого більше. Немає технічних можливостей зробити такий кодек. Залишається відкритим питання, навіщо Tidal так нехитро бреше про можливості MQAir, наголошує на “характеристиках”, які недосяжні. Відчуття, що це корпоративний стиль. У минулому сервіс викривали у брехні кількість підписників, причому ситуація повторювалася неодноразово.

Виходячи з передісторії, серйозно обговорювати досягнення MQAir неможливо. Тепер саме час запитати себе: а як же кодек отримав сертифікат Hi-Res Audio? Відповідь набагато простіша, ніж вам здається. Ніяких лабораторних досліджень тут не потрібно, компанія заявляє параметри, які повинні відповідати Hi-Res звуку, і тільки. Треба ще оплатити послуги JAS, після чого можна розмахувати ліворуч та праворуч відповідним значком. Для мене це виглядає шахрайством, але у вас може бути інше сприйняття. Зрештою, є величезна кількість людей, які вірять у однорогів, деякі з них навіть зустрічають у своїх подорожах.

Винаходити завжди важко. Читаючи про кодеки від Sony, я постійно натикався на дослідження, які проводила компанія, деякі з них настільки зубодробні, що доводилося буквально продиратися кожну сторінку. У MQA не ускладнюють собі чимось у такому дусі, це зайва інформація. Ви повинні чути звук і переконувати себе, що він не перетиснутий. І спростувати особисті переконання людини неможливо, вона завжди віритиме в щось таке, що не піддається виміру. Але сподіваюся, що ви тепер як мінімум підозрюєте, що MQAir – це пустушка. Маркетингове ніщо.